Sergij Boltivets: "Мова - важливий, але не єдиний ідентифікатор українства..."

30

Нояб -0001

Sergij Boltivets: "Мова - важливий, але не єдиний ідентифікатор українства..."

В Статьи

Sergij Boltivets в facebook:

Мова - важливий, але не єдиний ідентифікатор українства. Ми часто забуваємо, що мова - частина соціального життя. Адже історія змусила українців ввести мовне п ... итання винятково в ідеологічний контекст, коли мова стає визначальним ідентифікатором, накладає стереотипи світосприйняття з точки зору жертви, захисника, гордого героя-націоналіста та ін., що дедалі більше представляє українство як частину бідної демократії з селянським мисленням. Щоб зламати сприйняття україномовних як стражденних, зацькованих жертв, не треба домагатися насадження української як єдиноможливої та єдинопотрібної в часи, коли світ ламає кордони, а нові покоління вивчають три мови ще до 3 років, маючи батьків із різних народів. Оці істерики нашої патріотичної частини в магазинах, кафе, а потім стражденні оповідки про них у соцмережах як ознаку несправедливості цього світу, якій вони героїчно протистоять, ніколи не зіграють на користь поширенню української мови. Тому що ніхто не захоче розмовляти мовою істерики, мовою жертви, мовою соціального лузера, котрий навіть не може купити щось в крамниці через мовне питання. Перетворюючи українську на мову агресії, ці патріотично закомплексовані люди водночас стають перешкодою на шляху до розвитку мови як соціального явища. Простіше кажучи, випендрюватися і тиснути мовою - це як вирішувати власні комплекси і травми за рахунок інших. Їх не пропрацює ніхто, крім людини, котра їх виношує. І ще гірше - не настане того дня, коли всі десятки мільйонів українців, як один, заговорять українською. Мова - важливий, але не єдиний ідентифікатор українства. Мене втомило читати істерики щодо того, що люди не переходять на українську. Переходять. Вони переходять на українську до мене в кафе, де я - постійний клієнт, в таксі, де я можу говорити з водієм про справи в світі та Україні, в громадському транспорті, коли передаю за проїзд. Можливо, тому, що люди переходять на мову успіху краще, ніж на мову агресії? Коли я приходжу в гарному одязі і настрої, даю чайові, питаю, як у них справи, говорю про свої справи, поводжуся як з рівними, до мене переходять на українську. Я впевнено говорю цією мовою з позиції людини, яка може собі дозволити бути щасливою і забезпеченою. Якщо переходять для мене, то переходитимуть і для інших. Спробуйте використати соціальну функцію української як мови успіху, а не страждань, гумору, а не сварок. У вас все вийде. І якщо в якомусь випадку не вийде, то обов’язково вийде в процентному значенні. І так, я розумію, що відчувають ображені україномовні. Я розумію. Бо з двох перших "україномовних" шкіл в понад 300 000 Херсоні я була єдиною в своїй школі, хто говорив навіть не украінською, а українським суржиком, і на перервах. Я розумію, бо це в мене не було друзів, допоки я не стала років у 12 вчити російську. Я розумію, бо в моїй родині мене просили говорити російською, а я ніколи не розуміла чому. Я розумію, бо це моя тітка називає Шевченка батьком нації і навчила мене першого в житті вірша "Світає...". Я знаю. Але я простила. Бо я відпустила. І бо я розумію, що мова має і мова може пов’язувати, а не роз’єднувати. Коли ви говорите війною, не має значення мова. Має значення ваша зверхність, збудована на комплексах і страхах. Задумайтеся, що українська може і має бути мовою успіху. І спробуйте втілити це в життя. У вас вийде?



Sergij Boltivets