Главная>>Разное>>Дорога життя
Дорога життя

30

Нояб -0001

Дорога життя

В Разное

Не дочекавшись фінансування від держави, селяни стали ремонтувати дорогу власним коштом. Об этом сообщает chelovek-online.in.ua со ссылкой на СМИ.

Село Переброди. З одного боку — кордон із Білоруссю, з другого — розбита асфальтівка. Там такі ями, що навіть на підводі проїхати важ­ко. Ось так і живуть люди — мов на острові. Точніше, жили й чека­ли допомоги. Двадцять років. Від кого? Від влади. А тепер...

— Ми зрозуміли, що грошей не до­чекаємось ніколи, — розповідає Во­лодимир Панченко, староста села.

— От і вирішили самі собі дати ра­ду. В нашому селі — 1780 мешканців. Сім’ї великі: є і по десять, і по чотир­надцять дітей. І хворіють, і народжу­ються. Іноді треба мерщій когось до­правити в лікарню чи пологовий бу­динок. Телефонуємо в райцентр, на станцію швидкої допомоги, а там на­віть слухати не хочуть: мовляв, така дорога — ні проїхати, ні пройти. Від­так змушені вмовляти когось із зем­ляків. Найскладніший відтинок — від села до містка, що в лісі, — чотири кі­лометри. Розбитий майже вщент.

— І що ви вирішили робити?

— Організували схід села, поради­лися і от результат: за три дні своїми силами відремонтували два з поло­виною кілометри дороги. Працюємо від світанку і до смеркання. Нікого вмовляти не треба — переважно тру­диться молодь. Спершу ями засипа­ємо щебенем, розрівнюємо, а зверху закатуємо асфальт.

— Невже також вручну?

— Ні, дорожним котком — допо­могли з району. І на тім дякуємо. На ремонт дороги в нас виходило по 50 — 60 чоловік. Асфальт доправляли аж з Рівного за 170 кілометрів. Тож зво­лікати не можна було. Навпаки, тру­дилися з піднесенням. Для нас ці чо­тири кілометри до містка не просто дорога, а дорога життя. Загалом від Перебродів до райцентру понад 40 кі­лометрів.

— А де ви берете гроші на ремонт?

— Збираємо гуртом — з кожної сім’ї. Здає, хто скільки може, — і по 50, і по 100, і по 500 гривень. Дуже важко переконувати. Особливо ста­реньких. Пенсії у них мізерні — лед­ве вистачає на прожиття. Але ніхто не відмовляється внести свою частку. Робимо ж для себе! Якось чиновни­ки нарахували, що на ремонт цього відтинку дороги треба не менше се­ми мільйонів гривень. А ми думає­мо, що своїми силами впораємося і за мільйон. Ну, у крайньому разі за два. Не треба ніяких паперів, дозво­лів, тендерів, а відтак і хабарів. При­дбали матеріали, доправили в село і працюємо. А спеціалісти-дорожники нас консультують та допомагають порадами.

— Коли ви плануєте завершити ре­монт? До кінця року?

— Та що ви! Якщо сприятиме пого­да та будуть гроші, впораємось за два дні. Ніхто не вірить, що такими тем­пами можна ремонтувати дороги. Ні, ми все робимо на совість, адже кладе­мо для себе. Можливо, наша небайдужість змусить владу звернути увагу на віддалене село й нам за бюджетні гроші заасфальтують кам’янку, тоб­то відрізок від містка до асфальтово­го шосе, що в селі Жадень. Відстань же невелика, також чотири кіломе­три. Напередодні виборів до нас їдуть звідусіль — і з району, і з області, і на­віть із Києва. Обіцяють золоті гори. А навіщо вони нам? Якось самі собі да­мо раду. І водночас добре подумає­мо: чи варто за таких пустобрехів го­лосувати.

Володимир ІСАЄВ

 

Джерело статті: газета “Сільська правда”