Главная>>Разное>>Усе тільки починається!
Усе тільки починається!

30

Нояб -0001

Усе тільки починається!

В Разное

Керований фугас залишив Анатолія Горбенка без ніг, але не зламав його волі до життя. Об этом сообщает 53kanal.in.ua со ссылкой на СМИ.

Цього року 38-річний боєць українсько-російської війни, який завзято займається волонтерством, ре­алізував одну зі своїх найзаповітніших мрій — вступив на правничий факуль­тет ДонНУ імені Василя Стуса.

Торік про Анатолія Горбенка із позивним «Бугор» писали газети і розповідали мало не всі телеканали. Отримавши тяжке поранен­ня, він опинився на межі між життям і смер­тю — у комі. Його бойові побратими стукали в усі двері з проханням допомогти врятувати «Бугра», бо таких як він — один на мільйон. Він брав участь у звільненні Попасної, Лисичанська, Первомайська і Мар’їнки, пройшов пекельний «коридор смерті» й вибрався з по­лону — його подвиги називають неймовірни­ми, а любов до життя сталевою. Попри те що лікарі не давали надії на його повернення до повноцінного життя, він вижив. Тепер, ка­же, буде жити на повні груди — усе тільки починається!

«Останні роки я разом із сім’єю жив у Ма­ріуполі. Працював бригадиром будівельної бригади, саме через це мене називали «Бу­гор», тобто бригадир. Уже потім я дізнався, що бугор — це авторитет у злочинному світі, але я зовсім не такий, — сміючись, розповідає Анатолій. — Коли ворог перейшов кордон, по­чав «качати» свої права і Маріуполь напов­нився фальшивою атмосферою проросійських лозунгів і гасел, я пішов воювати у доброволь­чий батальйон «Донбас». Вдома залишилися дружина і на той час шестирічна донечка.

Служив у складі гранатометного взводу. Ситуації траплялися різні — фартові й не ду­же... Того дня, 16 червня 2016 року, ми вий­шли на бойове завдання. Я йшов попереду групи, бо добре знав цю місцевість, кілька разів уже ходив тими стежками. Дорогою зу­стріли місцевого, тоді я не надав цьому зна­чення, але, певно, то він «маякнув» про нас. ‘Не знаю... Треба було повертатися... Як тіль­ки ми наблизилися до ворожого блокпоста, спрацював керований фугас, вибухнуло злі­ва. Зачепило тільки мене. Я упав. Подивився на ноги і побачив, що їх вже не було. Миттє­во промайнула думка: «Тепер будеш жити без ніг...». Що далі відбувалося, мені важко згадати. Хлопці розповідають, що я стікав кров’ю, поки мене доправили до Дніпра.

Але я вижив і цей шанс не збираюся розмі­нювати на дріб’язкові моменти, треба жити на повну!!!

...Тепер у мене сучасні австрійські проте­зи з довічною гарантією, «ганяю» на них, як на «Мерседесі». Живу в Сумах. Беру участь у волонтерських проектах, зокрема допомагаю фотографам Інні Єрмаковій та Юрію Величку, які реалізують мистець­кий проект «Життя на нулі». Я у них ніби жи­вий експонат, приклад того, що не можна впа­дати у відчай, замика­тися в собі чи ховатися від людей. За будь-яких обставин треба жити — та так, щоб із того була користь для інших.

Цього літа вступив на юридичний факуль­тет Донецького націо­нального університету. Здобути вищу освіту — то моя давня мрія. Сво­го часу, коли треба було вчитися, постійно з’яв­лялися інші справи, цього року я вирішив, що треба!!! І вступив. Зараз оформляю індиві­дуальний графік для на­вчання, оскільки не зможу постійно ходити на пари. Вчитимуся ди­станційно. Юридичний факультет обрав невипадково. Хочу захища­ти таких, як я, щоб усі ми були рівними перед законом, знали свої пра­ва та обов’язки. А якщо глобально, то мрію, щоб в Україні було таке ж потужне грома­дянське суспільство, як у Штатах. Щоб закон мав настілки потужну силу, що навіть президент, маючи вплив і силу, не міг переступити те, що написано в Конституції. Щоб українці нарешті навчилися контролю­вати владу, а вона відповідала перед людьми за свої вчинки».

Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця

 

Джерело статті: газета “День”